Мама, матуся... На будь-якій мові це слово - прекрасне. У кожного своя ненька - найкраща. Мати - ідеал доброти, чесності, любові, людяності. Слово її - то , як криця, - тверде й непохитне, то , наче сонечко весняне, - лагідне, веселе, тепле. Все, що злітає з її уст, — ніби світла мелодія, в якій відсутні баси та гучні акорди. І я починаю вже уважніше прислухатися до цієї музики, запам'ятовую, відкладаю в пам'яті, а щось і в серці.
В житті кожного буває мить, коли так не вистачає мами - рідної, мудрої, доброї і справедливої. Саме тоді і оживають її слова і рятують, немов краплина живої води від феї-чарівниці, що впала на квітку, на пожовклу від спеки траву-мураву. Саме тоді й усвідомлюєш, що без матері ти ніхто, і, відкидаючи гордість, самолюбство, біжиш-поспішаєш вимолити прощення за спричинений біль. Добре, якщо не пізно...
Мені дуже шкода тих людей, які не розуміють, чи не хочуть розуміти, що материнські слова, як і вона сама, — це скарб, дарований самим небом, який треба оберігати, доки є сили.
Хай святиться ім'я твоє, матусю, й імена всіх матерів!
|